Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

Метою статті є аналіз особливостей правового регулювання повідомлення про підозру особі, місцезнаходження якої встановлено, місце проживання та/або перебування якої знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, а також виокремлення актуальних теоретичних і практичних проблем, що постають під час вручення письмового повідомлення про підозру особі, яка перебуває на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях. Методологія. З огляду на поставлену мету, специфіку об’єкта та предмета дослідження обрано методологічний інструментарій. Під час дослідження використано систему методів наукового пізнання: формальної логіки (абстрагування, аналогію, дедукцію, індукцію, синтез) – для з’ясування змісту досліджуваного питання; метод системного аналізу – для формулювання висновків дослідження та окреслення напрямів удосконалення кримінального процесуального законодавства України; теоретичний – у процесі дослідження наукової та навчально-методичної літератури. Наукова новизна полягає в системному аналізі кримінального процесуального законодавства України на підставі вимог міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, й у визначенні теоретичних і практичних проблем, без подолання яких процесуальна діяльність сторони обвинувачення під час вручення письмового повідомлення про підозру особі, місце проживання та/або перебування якої знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, не буде відповідати завданням кримінального провадження та гарантіям, визначеним міжнародними договорами. Запропоновано шляхи подолання окресленої практичної проблеми. За результатами здійсненого дослідження сформульовано висновки: 1) оскільки обов’язок вручення письмового повідомлення про підозру як невід’ємна складова здійснення повідомлення особі про підозру покладений на сторону обвинувачення, у разі встановлення відомостей про місцезнаходження особи, місце проживання та/або перебування якої знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, саме держава Україна має вживати всіх доступних заходів щодо сприяння забезпеченню та захисту прав громадян, які опинилися на тимчасово не підконтрольній їй території, шляхом застосування слідчим, прокурором положень розділу IХ Кримінального процесуального кодексу України; 2) у разі встановлення стороною обвинувачення відомостей про місцезнаходження особи, місце проживання та/або перебування якої знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, слідчий, прокурор зобов’язаний звертатися до Російської Федерації із запитом про міжнародну правову допомогу для виконання окремих процесуальних дій, а саме вручення особі повідомлення про підозру, оскільки Російська Федерація здійснює «ефективний контроль» на тимчасово окупованій території України, у зв’язку із чим зобов’язана гарантувати виконання статті 1 Конвенції; 3) порядок повідомлення про підозру особі, яка знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, потребує правового вдосконалення шляхом внесення відповідних змін до Кримінального процесуального кодексу України або спеціальних законів. В обов’язковому порядку мають бути враховані практика Європейського суду з прав людини та вимоги міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.