Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

Метою статті є дослідження об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення незаконного збагачення шляхом аналізу змісту окремих ознак для розв’язання теоретичних і практичних проблем. Методологію дослідження становить комплекс наукових методів, серед яких головне місце посідає діалектичний метод. Застосовано систему методів наукового пізнання: метод узагальнення для формування наявних у спеціальній літературі позицій щодо визначення ознак об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення незаконного збагачення; формальної логіки (індукцію, дедукцію, аналогію синтез, абстрагування) – для з’ясування сутності зазначених питань; теоретичний – у процесі дослідження наукової та навчально-методичної літератури; метод системного аналізу – для окреслення напрямів удосконалення положень Кримінального кодексу України та практики його застосування. Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній висвітлено актуальні проблеми об’єктивної сторони незаконного збагачення за допомогою аналізу характерних особливостей її ознак. Розроблено конкретні пропозиції з удосконалення змісту суспільно небезпечного діяння, означеного в диспозиції ст. 368-5 КК України, які можуть мати теоретичне та практичне значення для подальшого розв’язання цієї проблеми. За результатами здійсненого дослідження сформульовано висновки щодо визначення об’єктивної сторони складу незаконного збагачення. На підставі аналізу об’єктивної сторони незаконного збагачення встановлено важливість визначення конкретного проміжку часу вчинюваного особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, аналізованого суспільно небезпечного діяння. Запропоновано викласти текст ч. 2 ст. 368-5 КК України в такій редакції: набуттям активів слід вважати набуття їх особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права володіння, користування та розпорядження.