- ресоціалізація; режим виконання покарання; позбавлення волі; засуджений до позбавлення волі; виправна колонія; правовий статус; установи виконання покарань.
- https://doi.org/10.33270/04202002.33
- Сторінки 33-39
Будь-яка сфера правового регулювання, зокрема виконання кримінальних покарань, неодмінно ґрунтується на основоположних конституційних принципах, які є підґрунтям для розвитку відносин між правовою державою та особою. До таких принципів належать: невід’ємність, непорушність і недоторканність прав та свобод особи; верховенство права; взаємна відповідальність держави й особи; обмеженість і підзаконність державної влади; суворе підпорядкування закону в діяльності всіх державних органів і посадових осіб тощо. Нині актуальними є проблеми дотримання прав і законних інтересів громадян, що опинилися в місцях позбавлення волі. Метою статті є визначення особливостей виправлення та ресоціалізації засуджених до позбавлення волі в системі засобів реалізації завдань кримінально-виконавчого законодавства. Методологія. Під час підготовки статті використано окремі загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання, зокрема: історичний, філософсько-правовий, порівняльний, системний, функціональний, узагальнення. Наукова новизна. За результатами емпіричного дослідження виправлення та ресоціалізації засуджених до позбавлення волі в системі засобів реалізації завдань кримінально-виконавчого законодавства запропоновано авторське трактування поняття «ресоціалізація засуджених до позбавлення волі», згідно з яким це процес позитивних змін особистості засудженого внаслідок застосування правових, організаційних, педагогічних, психологічних, виховних та інших заходів впливу з метою усунення негативних ціннісних орієнтирів засуджених, наслідків їхньої ізоляції, закріплення результатів виправлення, надання їм допомоги після відбуття покарання та сприяння їхній адаптації в соціальному середовищі. Доведено, що під час визначення виду установ виконання покарань критерій відкритості/закритості цих установ доцільно застосовувати лише до установ, що виконують покарання у виді позбавлення волі. Сформульовані висновки поглиблюють знання про об’єкт дослідження, сприяють вивченню процесу виконання та відбування покарання засудженими. Висновки. Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок й умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства й держави завдяки спрямуванню зусиль на виправлення та ресоціалізацію засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так й іншими особами, а також запобігання тортурам і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Держава поважає та охороняє права, свободи й законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну й правову захищеність, їхню особисту безпеку. Головними завданнями ресоціалізації засуджених можна вважати відновлення та розширення її соціально корисних зв’язків і відносин із суспільством, розвиток цілісної особистості, здатної до об’єктивного ставлення як до навколишнього світу, так і до себе; зміна спрямованості особистості; створення системи її моральних, ідейних, правових переконань відповідно до прийнятих у суспільстві норм і цінностей; формування в осіб, які відбувають покарання, здатності до стабільної самостійної законослухняної поведінки після відбування покарання.
Використані джерела
[1] Міжнародна кримінологія – проблемне поле міжнародних досліджень: матеріали наук.-практ. семінару / за заг. ред. В. Ф. Антипенка. Київ: Сталь, 2011. 236 с.
[2] Баранов Ю. В. Ресоциализация осужденных к лишению свободы и освобожденных от этого наказания: теоретико-методологические и правовые основы: автореф. дис ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Москва, 2008. 19 c.
[3] Дрьомін В. М. Еволюція покарання в контексті запобіжних можливостей: від позбавлення волі до умовного випробування. Актуальні проблеми держави і права. 2007. Вип. 32. С. 259–265.
[4] Хорошун О. В. Деякі питання режиму виконання покарання та відбування кримінального покарання у виді довічного позбавлення волі. Вісник Запорізького національного університету. 2012. Вип. 1. № 2. С. 257–261.
[5] Колб О. Г. Запобігання злочинності у місцях позбавлення волі : навч. посіб. Луцьк: Вежа, 2005. 494 с.
[6] Колесникова Н. Е. Социально-психологическая ресоциализация осужденных мужчин в исправительном учреждении: автореф. дис ... канд. психол. наук: 19.00.05. СПб., 2011. 24 с.
[7] Крайнова Н. А. Проблемы ресоциализации неоднократно судимых лиц: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Владивосток, 2002. 23 с.
[8] Наливайко В. С. Кримінологічні проблеми ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Київ, 2000. 142 с.
[9] Осауленко О. І. Диференціація та індивідуалізація виконання кримінальних покарань у виді позбавлення волі. Проблеми пенітенціарної теорії і практики. 2002. № 7. С. 59–64.
[10]Перинская Н. А. Ресоциализация. Знание. Понимание. Умение. 2005. № 4. С. 161–162.
[11]Романюк О. В., Човган В. О. Міжнародні стандарти, принципи і рекомендації в галузі виконання покарань та діяльності органів і установ виконання покарань : метод. рек. Біла Церква, 2016. 131 с.
[12]Рыбак М. С. Ресоциализация осужденных к лишению свободы: проблемы теории и практики / под ред. В. П. Малкова. 2-е изд., испр. и доп. Саратов: СГАП, 2004. 480 с.
[13]Стеблинська О. С., Ярмолюк О. В. Окремі питання втечі з місць позбавлення волі або з-під варти. Право. 2016. Вип. 1. № 13. С. 253–259.
[14]Уфимцева Н. Ф. Особенности ресоциализации осужденных в пенитенциарных учреждениях Германии (на примере земли Нижняя Саксония). Социальная работа на Урале: исторический опыт и современность: межвуз. сб. науч. тр. Екатеринбург, 2003. С. 231–248.
[15]Зливко С. В., Ткаченко О. Г. Правовий режим в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах як вид адміністративно-правового режиму. Право та управління. 2011. № 1. С. 172–178