Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

Констатовано, що масштабні кібератаки проти України, які відбулися протягом останніх років, засвідчують неготовність державного апарату, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, медіа, приватного сектору до протидії цим кіберзагрозам і мінімізації їх негативних наслідків. Доведено доцільність дотримання певних принципів органами місцевого самоврядування та іншими суб’єктами, наділеними державно-владними повноваженнями, під час застосовування законодавства України у сфері забезпечення кібербезпеки, що сприятиме ефективності захисту національного кіберпростору. Аргументовано, що, згідно із Законом України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України», до таких принципів належить потреба в регулюванні, відповідно до якого рішення (заходи) суб’єктів владних повноважень мають бути необхідними та мінімально достатніми для досягнення мети й завдань забезпечення кібербезпеки нашої держави. Окреслено також принципи об’єктивності та правової визначеності, прозорості, забезпечення захисту прав користувачів комунікаційних систем та/або споживачів послуг електронних комунікацій, послуг із захисту інформації, кіберзахисту, зокрема прав щодо невтручання в приватне життя та захисту персональних даних. Попри те, що хоча правозастосовні акти органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення кібербезпеки мають переважно персоніфікований характер, не розраховані на багаторазове використання, загальний конституційний принцип дії цих актів у часі збережено. Доведено, що принципи застосування законодавства у сфері кібербезпеки та прийняття суб’єктами владних повноважень рішень у цій сфері є рівнозначними, їх застосовують з метою безпечного функціонування кіберпростору, його використання в інтересах особи, суспільства й держави.