Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

Проаналізовано теоретичні та практичні аспекти проблемних питань, що стосуються поняття, суб’єктів, об’єктів здійснення спостереження за особою, річчю або місцем як негласної слідчої (розшукової) дії в кримінальному провадженні. Завдяки вивченню наукових праць доведено, що змішування оперативно-розшукової та кримінально-процесуальної діяльності є небезпечним. Зазначено, що таке поєднання раніше обґрунтовано визнавали неприпустимим через негативний вплив на об’єктивність розслідування та обґрунтованість висновків. Висловлено переконання щодо відповідних підходів, які мають бути застосовані в умовах демократичного суспільства для забезпечення неупередженості та об’єктивності розслідування, недопущення слідчих помилок, пов’язаних із порушенням конституційних прав і свобод людини. Запропоновано таку авторську дефініцію: спостереження за особою, річчю або місцем – це негласна слідча (розшукова) дія, що полягає в проведенні спеціально уповноваженими суб’єктами сторони обвинувачення (слідчим або оперативним підрозділом) у публічно доступних місцях безпосереднього візуального спостереження або візуального спостереження з використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів для спостереження. Обґрунтовано пропозиції щодо внесення змін до національного кримінального процесуального законодавства. Запропоновано виключити право слідчого на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, передбачивши відповідні зміни в ч. 6 ст. 246 Кримінального процесуального кодексу України. На основі аналізу системи національного законодавства доведено невідповідність положення, що надає слідчому право залучати осіб, з якими встановлено конфіденційне співробітництво, до проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та запропоновано вилучити його із законодавства.