Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

Висвітлено основні законодавчі новели чинного Кримінального процесуального кодексу України щодо процесуального порядку отримання доказів шляхом проведення обшуку в кримінальному провадженні, запроваджені у зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення дотримання прав учасників кримінального провадження та інших осіб правоохоронними органами під час здійснення досудового розслідування» від 16 листопада 2017 року № 2213-VIII. Виокремлено їх недоліки, запропоновано шляхи оптимізації положень чинного законодавства щодо забезпечення ефективності застосування обшуку як засобу отримання доказів у кримінальному провадженні. Обґрунтовано, що положення ч. 3 ст. 236 КПК України потрібно уточнити, виклавши в такій редакції: «Слідчий, прокурор не має права заборонити учасникам обшуку користуватися правовою допомогою захисника, адвоката або представника. Слідчий, прокурор зобов’язаний допустити такого захисника, адвоката або представника до обшуку на будь-якому етапі його проведення». Обов’язкове фіксування порядку проведення обшуку за допомогою аудіо- та відеозапису слід поширити й на випадки проведення обшуку без ухвали слідчого судді в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 233 КПК України. Аргументовано, що аудіо- чи відеозапис проведення обшуку не є певним видом доказів у кримінальному провадженні (документом), оскільки не може мати самостійного процесуального значення без відповідного протоколу обшуку, а є додатком до цього протоколу. Лише в нерозривній єдності вони становитимуть зміст доказу в кримінальному провадженні. Доведено, що встановлення або спростування факту недопущення захисника чи адвоката до участі в проведенні обшуку житла чи іншого володіння особи, місцевості чи особи має бути покладено на сторони кримінального провадження, адвоката та потерпілого під час здійснення досудового розслідування або судового розгляду.