ISSN 2519-4216
e-ISSN 2519-4313
УДК 34
Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ
- президент; виконувач обовʼязків президента; уряд; конституційне порівняння; президенціалізм
- https://doi.org/10.56215/naia-chasopis/1.2024.78
- Сторінки 78-91
Актуальність цього дослідження полягає в зʼясуванні різноманітних конституційних підходів, прийнятих країнами для вирішення критично важливого питання правонаступництва у випадку одночасного відкриття вакансій на посади президента й віцепрезидента. Ця стаття має на меті з’ясувати, хто повинен виконувати обовʼязки президента в таких випадках, щоб уряд продовжував працювати. Для цього в статті використано доктринальний метод дослідження, доповнений порівняльним конституційним підходом до вивчення конституцій країн. Встановлено, що є легітимізовані та бюрократичні актори, які конкурують один з одним, щоб виконувати обовʼязки президента, коли посади президента й віцепрезидента стають вакантними, у різних державах. Країни, які використовують легітимних акторів, зазвичай призначають спікера Палати представників / Сенату (законодавча влада) виконувачем обовʼязків президента, натомість країни, які використовують бюрократичних акторів, здебільшого призначають міністрів (виконавча влада) виконувачами обовʼязків президента. Легітимні актори – це саме ті посадові особи, які можуть стати виконувачами обовʼязків президента, оскільки вони спроможні забезпечити стабільність функціонування уряду на підставі демократичної легітимності, що ґрунтується на голосах виборців. Практична цінність цієї статті полягає в тому, що вона може бути джерелом знань для розробників конституцій під час внесення поправок / змін до конституції, оскільки в ній узагальнено механізми виконання обовʼязків президента за основним законом різних країн, а також доповнено досвідом Індонезії, який можна розглядати як матеріал для обговорення поправок / змін до конституції
Використані джерела
[1] Amar, A.R., & Amar, V.D. (1995). Is the presidential succession law constitutional? Stanford Law Review, 48(1), 113-139. doi: 10.2307/1229151.
[2] Burkhardt, F. (2020). Institutionalising authoritarian presidencies: Polymorphous power and russiaʼs presidential administration. Europe-Asia Studies, 73(3), 472-504, doi: 10.1080/09668136.2020.1749566.
[3] Calabresi, S.G. (1995). The political question of presidential succession. Stanford Law Review, 48(1), 155-175. doi: 10.2307/1229153.
[4] Colón-Ríos, J. (2012). Weak constitutionalism. Democratic legitimacy and the question of constituent power. London: Routledge.
[5] Constitutional Court of Republic of Indonesia. (2010). Comprehensive text of amendments to the 1945 Constitution of the Republic of Indonesia. Jakarta: Secretariat General and Registrar of the Constitutional Court.
[6] Corrales, J. (2002). The politics of Argentinaʼs meltdown. World Policy Journal, 19(3), 29-42.
[7] de Groof, E. (2020). State renaissance for peace: Transitional governance under international law. Cambridge: Cambridge University Press. doi: 10.1017/9781108589864.
[8] Dyzenhaus, D. (2012). Constitutionalism in an oldkey: Legality and constituent power. Global Constitutionalism, 1(2), 229-260. doi: 10.1017/S2045381712000032.
[9] Fortier, J.C., & Ornstein, N.J. (2004) Presidential succession and congressional leaders. Catholic University Law Review, 53, article number 993.
[10] Ghoffar, A. (2020). Arrangements for filling vacancies in the office of the president according to the Constitution of the Republic of Indonesia year 1945. (Doctoral dissertation, Universitas Brawijaya, Jakarta, Indonesia).
[11] Gould, J., & Pozen, D.E. (2022). Structural biases in structural constitutional law. New York University Law Review, 97(1), 59-136.
[12] Hollibaugh, G.E., Horton, G., & Lewis, D. (2014). Presidents and patronage. American Journal of Political Science, 58(4), 1024-1042. doi: 10.1111/ajps.12083.
[13] Ishwara, P.B. (2020). Doctrinal legal research as a means of synthesizing facts, thoughts, and legal principles. New Delhi: Oxford Academic. doi: 10.1093/oso/9780199493098.003.0005.
[14] Isra, S. (2018). Shifting legislative functions. Depok: Rajawali Press.
[15] Kim, J.W. (2018). Korean Constitutional Court and constitutionalism in political dynamics: Focusing on presidential impeachment. Constitutional Review, 4(2), 222-248. doi: 10.31078/consrev423.
[16] Küpper, H. (2021). The Indonesian Constitution read with German eyes. Constitutional Review, 7(1), 53-91. doi: 10.31078/consrev713.
[17] Linz, J.J. (1990). The perils of presidentialism. Journal of Democracy, 1(1), 51-69.
[18] Loughlin, M. (2010). Foundations of public law. Oxford: Oxford University Press.
[19] Marzuki, P.M. (2012). Penelitian hukum. Jakarta: Kencana Prenada Media Group.
[20] Raunio, T., & Sedelius, T. (2020). Presidents and cabinets: Coordinating executive leadership in premier- presidential regimes. Political Studies Review, 18(1), 71-86. doi: 10.1177/1478929919862227.
[21] Saunders, C. (2021). Constitution transformation. Global Constitutionalism, 10(2), 237-255. doi: 10.1017/ S2045381720000246.
[22] Sri Soemantri, M. (2015). Indonesian constitutional law: Thoughts and views. Bandung: PT. Remaja Rosdakarya.
[23] Sulardi, S. (2012). Reconstruction of the presidential government system based on the 1945 Constitution towards a pure presidential government system. Jurnal Konstitusi, 9(3), 515-530. doi: 10.31078/jk935.
[24] Tillman, S.B. (2010). Legislative officer succession to the presidency. SSRN. Retrieved from https://ssrn.com/abstract=978878.
[25] Tillman, S.B. (2022). The Presidential Succession Act at 75 | A defense of the legislative “Officer”. Succession Provisions, 91, article number 6.
[26] Tushnet, M. (2021). Institutions for protecting constitutional democracy: An analytic framework, with special reference to electoral management bodies. Asian Journal of Comparative Law, 16(S1), 10-22. doi: 10.1017/asjcl.2021.2.