Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

Мета статті – на підставі наукового дослідження надати науково обґрунтовані висновки стосовно визначення системи органів державної влади із забезпечення прав людини у сфері національної безпеки в умовах сучасних викликів і загроз. Методологічне підґрунтя наукової статті становить цілісна й узгоджена система методів, що дала змогу належно проаналізувати предмет дослідження, зокрема використано наукові методи аналізу, синтезу, індукції та дедукції. Теоретичним підґрунтям цієї публікації стали праці вітчизняних учених, присвячені дослідженню органів державної влади щодо забезпечення прав людини у сфері національної безпеки. Наукова новизна публікації полягає в тому, що в роботі було виконано системний аналіз нормативно-правових актів у сфері правового регулювання системи органів державної влади щодо забезпечення прав людини у сфері національної безпеки. Встановлено, що діяльність із забезпечення прав людини й національної безпеки має двосторонній характер: забезпечення прав людини забезпечує державну безпеку – забезпечення державної безпеки забезпечує права людини. У статті констатовано незавершеність реформування означеної системи органів, що засвідчують недоліки правової регламентації їхньої діяльності, зокрема: 1) статус військового формування має Національна гвардія України. Водночас Національна гвардія України є військовим формуванням із правоохоронними функціями, що належить до системи Міністерства внутрішніх справ України; 2) до складу сектору безпеки й оборони належить Національна поліція України як центральний орган виконавчої влади. Водночас у Законі України «Про центральні органи виконавчої влади» немає вказівки на Національну поліцію як центральний орган виконавчої влади; 3) суб’єктами розвідувального співтовариства поміж інших, відповідно до Закону України «Про розвідку», є Служба безпеки України. Утім у ч. 2 ст. 12 Закону України «Про національну безпеку України» Службу безпеки України визначено як окремий орган у сфері забезпечення національної безпеки. Вбачається, що подвійне зазначення одних і тих самих органів у системі органів державної влади щодо забезпечення прав людини у сфері національної безпеки є юридично некоректним