Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

Мета статті – проаналізувати правову регламентацію застосування евтаназії в зарубіжних країнах, окреслити перспективи запровадження евтаназії в Україні. Для її досягнення необхідно було виконати такі завдання: з’ясувати зміст поняття евтаназії, визначити конституційні засади запровадження її в зарубіжних країнах; схарактеризувати правові механізми запровадження евтаназії. Методологічною основою дослідження стала сукупність загальнонаукових та спеціальних методів, прийомів і засобів наукового пізнання, причому комплексне їх застосування спрямоване на досягнення мети й виконання завдань дослідження. Конституційно-правова регламентація застосування евтаназії стала об’єктом і сучасних вітчизняних досліджень. Визначальним у цій статті є порівняльно-правовий метод, що дає змогу порівняти підходи до застосування евтаназії в різних країнах. За допомогою принципу прогнозування вдалося окреслити можливі наслідки застосування евтаназії в Україні. Наукова новизна полягає у формуванні на підставі дослідження змісту поняття «евтаназія», аналізу й систематизації поглядів противників і прихильників легалізації евтаназії позиції про те, що запровадження евтаназії не є складовою права на життя, а, навпаки, є порушенням цього права та заперечує ідею, що життя людини є найвищою соціальною цінністю. За умов нормативного регулювання евтаназії має бути чітко визначено, що держава заохочує припинення життя людини за її бажанням, а отже, відступає від постулату, за яким життя людини є найвищою цінністю. Тенденція до легалізації евтаназії спостерігається в державах із високими показниками рівня життя. Вона, імовірно, пов’язана з обставинами, що знаходяться поза межами юридичної науки, тож актуальною є потреба дослідження таких процесів з боку психіатрії, психології та соціології. У державах, що легалізували евтаназію, постає чимало проблем, серед яких випадки зловживання з боку медичного персоналу, тиск родичів хворих, що переслідують незаконні інтереси, відносність висновків лікарів щодо стану хворої людини, неможливість адекватної оцінки того, що відбувається, хворим, який перебуває у важкому стані. У зв’язку з викладеним вище, вважаємо, що правове регулювання, зокрема й на рівні міжнародно-правових стандартів, має стосуватися питань, пов’язаних із застосуванням штучного підтримання життя людини, тому постає необхідність розроблення його порядку, умов застосування, початку та припинення. Питання евтаназії як припинення життя людини на її прохання через хворобу, літній вік або у зв’язку зі самосприйняттям людини слід переглянути, причому низка держав, у яких її легалізовано, уже може проаналізувати наслідки такого рішення. Варто також ураховувати, що абсолютна недопустимість евтаназії в нашій країні не вирішує питань, пов’язаних зі стражданнями невиліковно хворих людей. Тому дослідження цієї теми, на наш погляд, є важливою потребою для нашої країни