Отримано 16.04.2021, Доопрацьовано 24.05.2021, Прийнято 30.06.2021
Мета дослідження – аналіз взаємозв’язків між проведенням в Україні реформи з децентралізації публічної влади у сфері управління соціальною галуззю та антикорупційною політикою, а також розроблення науково обґрунтованих рекомендацій з удосконалення законодавства про запобігання корупції в органах місцевого самоврядування. Методологія. У процесі наукового пошуку використано комплекс філософсько-світоглядних, загальнонаукових і спеціально-наукових методів. Аксіологічний підхід використано для з’ясування ролі та значення належного законодавчого врегулювання окреслених суспільних відносин, які виникають під час прийняття владних рішень на муніципальному рівні. Метод аналізу та синтезу сприяв аналізу поняття, ознак, об’єкта, сторін та умов децентралізації. Зі спеціальних наукових методів дослідження в статті застосовано системний та структурно-функціональний, порівняльно-правовий. Наукова новизна. Акцентовано, що реформа з децентралізації публічної влади започаткувала створення об’єднаних територіальних громад, здатних самостійно надавати якісні публічні послуги населенню, забезпечувати організаційно-правові гарантії реалізації їх жителями конституційного права на соціальний захист. Констатовано, що чимало позитивних перетворень, які здійснюють у нашій державі, нівелюються передусім на місцевому рівні через масштабне поширення корупційних виявів. У зв’язку з відсутністю спеціального стратегічного документа антикорупційної спрямованості проаналізовано законопроєкту роботу парламенту щодо врегулювання питання антикорупційної стратегії, зокрема увагу приділено проєкту Закону «Про засади державної антикорупційної політики на 2020–2024 роки». Доведено, що корупція негативно позначається на іміджі держави в міжнародному співтоваристві, що перешкоджає залученню іноземних інвестицій, створює загрозу вітчизняній соціальній та економічній безпеці. Унаслідок того, що махінації з бюджетними коштами завдають істотного збитку соціальним функціям держави, часто корупція на муніципальному рівні є найшкідливішою, адже вона робить вразливішими найнезахищеніші верстви населення. Визначено, що на державному рівні оновлено законодавчу базу, прийнято концепції та програми запобігання корупції, сформовано власну антикорупційну інституціональну модель організації публічного управління. Констатовано, що корупція продовжує відігравати негативну роль у публічному управлінні, а засоби й методи, спрямовані на її запобігання, залишаються недостатньо ефективними. Висновки. Запропоновано шляхи підвищення рівня антикорупційної політики у сфері публічного управління соціальною галуззю в умовах децентралізації. Сформульовано висновок щодо вдосконалення чинного антикорупційного законодавства шляхом доповнення переліку суб’єктів, які затверджують антикорупційні програми, органами місцевого самоврядування.
антикорупційна політика; соціальний захист; децентралізація; місцеве самоврядування; публічне управління.