Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

Метою статті є вивчення досвіду правового регулювання фізкультурно-спортивної сфери на рівні Ради Європи, забезпечення реалізації спортивних та інших прав громадян її держав-членів відповідно до міжнародно- правових стандартів, а також вирішення спортивних спорів. Для її досягнення було окреслено такі завдання: проаналізувати еволюційний шлях становлення нормативного й інституційного інструментів міжнародного співробітництва в межах Ради Європи; виокремити основні міжнародно-правові акти Ради Європи, її органів з питань фізичної культури та спорту; дослідити внесок Європейського суду з прав людини в урегулювання спортивних спорів; схарактеризувати напрями співпраці держав – членів Ради Європи, зокрема України, у сфері фізкультурно-спортивних відносин. Методологія дослідження ґрунтується на численних методах і підходах до аналізу сфери фізичної культури й спорту, вивчення організації та функціонування міжнародних організацій. Тому визначальними стали діалектичний і логіко-юридичний методи, а також порівняльно- правовий, історичний, системний та структурно-функціональний методи, правової семіотики, моделювання та прогнозування тощо. Наукова новизна полягає в з’ясуванні ролі та значення Ради Європи як першої міжнародної міжурядової організації у створенні й реалізації правових стандартів з питань фізичної культури та спорту. Законодавство України зазнало істотного їх впливу, потребувало впорядкування та систематизації. Перед державами-членами Рада Європи розкриває нові можливості для співпраці, зокрема програми та проєкти соціально-культурного спрямування, а також власне фізкультурно-спортивного спрямування (з питань зміцнення демократії та просування спорту, забезпечення гендерної рівності в спорті, протидії корупції та маніпулюванням спортивними змаганнями тощо). Висновки. Рада Європи своєю діяльністю демонструє активізацію організації, її органів і держав-членів у розвитку сфери фізичної культури та спорту. Констатовано її вагому роль не лише на регіональному загальноєвропейському, а й на міжнародному рівнях співробітництва, оскільки в цій сфері вирізняється координація різних видів діяльності Ради Європи з Європейським Союзом, Організацією Об’єднаних Націй, ЮНЕСКО, Інтерполом, Європолом тощо. Значна кількість прийнятих міжнародно-правових актів засвідчує пильну увагу цієї організації до насильства та неналежної поведінки глядачів під час спортивних заходів, зокрема футбольних матчів, використання допінгу, маніпулювання спортивними змаганнями тощо. Вони фактично становлять міжнародно-правове підґрунтя співробітництва у сфері фізкультури та спорту на європейському рівні. Основними формами такого співробітництва є: правотворча, правозастосовна, контрольна, координаційна тощо. Отже, Рада Європи протягом тривалого часу розвиває низку ініціатив фізкультурно-спортивного спрямування, які сприяють зміцненню демократії, культурному обміну й розвитку, цивілізованому проведенню спортивних змагань, захисту прав та інтересів учасників цих відносин, урегулюванню спорів у цій сфері. Водночас перед державами – членами Ради Європи, зокрема Україною, є певні зобов’язання стосовно імплементації міжнародно-правових стандартів з питань фізичної культури та спорту, виконання відповідних рішень Європейського суду з прав людини, а також подальшої співпраці.