Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

Мета дослідження полягає у визначенні шляхів мінімізації процесуальних порушень, що призводять до неможливості використання в кримінальному процесуальному доказуванні фактичних даних, одержаних шляхом проведення візуального спостереження, як таких, що мають ознаки недопустимості доказів. Методологія. Методологічний інструментарій обрано відповідно до поставленої мети, специфіки об’єкта та предмета дослідження. Його основу становить загальний діалектичний метод наукового пізнання реальних явищ, а також їхніх зв’язків із практичною діяльністю оперативних підрозділів й органів досудового розслідування. Спеціальними методами дослідження, використаними в статті, є: метод системного аналізу, порівняльно-правовий, моделювання. Для досягнення мети дослідження та оцінювання його результатів було проведено інтерв’ювання та анкетування 200 оперативних працівників, 200 слідчих і 200 адвокатів (у Вінницькій, Київській, Полтавській, Херсонській областях та в м. Києві). Теоретичний базис дослідження становлять останні наукові праці за обраним напрямом досліджень. Наукова новизна публікації полягає в розвитку теоретичних положень щодо визначення: головних ознак недопустимості доказів, одержаних шляхом візуального спостереження за особою, річчю або місцем; найбільш грубих і типових порушень процесуального порядку проведення такого спостереження, що дають підстави визнати одержані докази недопустимими. Висновки. Порушення представниками сторони обвинувачення вимог законодавця щодо процесуального порядку проведення візуального спостереження за особою, річчю або місцем, які призводять до недопустимості одержаних доказів, спричинені як суб’єктивними, так й об’єктивними факторами. Суб’єктивні чинники пов’язані з нерозумінням або ж свідомим ігноруванням змісту окремих норм Кримінального процесуального кодексу України прокурорами, слідчими, працівниками оперативних підрозділів (а також розробниками підзаконних нормативно-правових актів). Об’єктивні фактори спричинені недосконалістю окремих норм кримінального процесуального закону, які призводять до неможливості притягнення до кримінальної відповідальності осіб, що вчинили кримінальне правопорушення. Окреслено шляхи розв’язання досліджуваної проблеми.