Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

Метою дослідження був аналіз ступеня відповідності національного законодавства держав Центральної Азії міжнародним нормам і стандартам щодо протидії торгівлі людьми. У дослідженні застосовано системний, формально-юридичний та порівняльно-правовий методи, що забезпечило комплексне вивчення міжнародно-правових стандартів і національних механізмів протидії торгівлі людьми. Встановлено, що всі країни формально імплементували тріаду елементів «дія – засіб – мета експлуатації», закріплену в Палермському протоколі, проте рівень інституційної реалізації стандартів істотно відрізняється. Було виявлено, що найповнішу модель протидії створено в Казахстані, Киргизстані й Узбекистані, де діють національні комісії та механізми захисту жертв, натомість у Таджикистані й Туркменістані, попри наявність базових нормативно-правових актів, система заходів захисту жертв є фрагментарною, вирізняється недостатньою інституційною координацією, що обмежує ефективність практичної реалізації. У межах дослідження з’ясовано, що ефективність національного законодавства у сфері протидії торгівлі людьми в країнах Центральної Азії різниться залежно від ступеня інституційної згуртованості та якості процедур ідентифікації жертв. У Казахстані кількість офіційно зареєстрованих жертв залишається на рівні близько двох десятків випадків щорічно, водночас у Киргизстані й Узбекистані вона збільшилася на понад 50 % за 2021-2023 роки, що відображає підвищення інституційної чутливості та поліпшення міжвідомчої координації. Здійснений аналіз засвідчив низький рівень «конверсії» виявлених випадків у кримінальне переслідування – лише 10-20 % випадків доходять до суду, що вказує на необхідність посилення інтеграції процесів ідентифікації, захисту та правосуддя. Результати дослідження може бути використано для оптимізації національних механізмів виявлення та захисту жертв торгівлі людьми, зокрема розроблення стандартизованих протоколів міжвідомчої взаємодії та інтеграції даних в офіційну статистику