Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

В умовах динамічного розвитку країни та світу дії роботодавця фактично залежать від прийнятого ще за радянських часів Кодексу законів про працю, у якому лише сформульовано поняття та взагалі не визначено механізм зміни істотних умов праці, чим на практиці часто зловживають працівники. Метою роботи є теоретичне обґрунтування та розробка пропозицій стосовно вдосконалення організації зміни істотних умов праці на законодавчому рівні на підставі аналізу практики застосування закону у відповідних правовідносинах. Основні результати дослідження отримано завдяки застосуванню методів теоретико-методологічного та системно-структурного аналізу літературних наукових джерел, а також формально-юридичного, порівняльно-правового, ціннісно-нормативного й інституційного методів. На основі вивчення та узагальнення законів України, судової практики в статті розкрито питання щодо проблем надання згоди працівників на роботу, систематизовано їхні форми, запропоновано шляхи усунення прогалин у чинному законодавстві, розглянуто теоретичні та практичні проблеми надання неповної та умовної згоди на продовження роботи. За результатами дослідження сформульовано відповідні висновки з точки зору досягнення балансу інтересів працівника та роботодавця, а також сформульовано низку пропозицій з удосконалення чинного трудового законодавства. Ця стаття є дослідженням науково-рекомендаційного, правового характеру, що має практичну значущість як для роботодавців, так і для працівників. Розглянута тематика є перспективною для подальшого застосування в законодавстві, зокрема новому Кодексі законів про працю України, а також деталізації окремих аспектів публікації