Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

Результатом проведення реформи кримінального процесу 2012 року стало запровадження інституту процесуального керівництва досудовим розслідуванням. Зазначений інститут став об’єктом численних наукових дискусій, а отже, існує потреба в проведенні аналізу його історико-правового генезису для чіткого розуміння місця й ролі прокурора в сучасному кримінальному процесі. Метою статті є вивчення інституту процесуального керівництва в кримінальному провадженні та визначення перспективних напрямів удосконалення його правового регулювання. У межах дослідження застосовано діалектичний, системно-структурний, формально-логічний та історичний методи, а також метод синтезу. Доведено, що інститут процесуального керівництва зародився досить давно. Спочатку монархи використовували державних службовців для представлення виключно їхніх інтересів в окремих важливих для них процесах. У процесі генезису інститут прокуратури почали використовувати досить широко, аж до формування окремої структури відповідних державних органів і покладення на них функцій нагляду за окремими сферами життєдіяльності, з огляду на що представництво інтересів держави в кримінальному процесі стало частиною загальної функції нагляду. Зі зміною суспільно-політичної формації розвитку України після здобуття незалежності місце й роль прокуратури в системі державних органів еволюціонували під впливом передових європейських тенденцій. Почався зворотний процес зміни функцій прокуратури в кримінальному процесі, а власне функція тотального прокурорського нагляду почала звужуватись і зводитися до процесуального керівництва кримінальним процесом та представництва виключно у визначених випадках. Констатовано, що законодавство, яке врегульовує правовий статус прокуратури, містить суперечності, зокрема Закон України «Про прокуратуру» покладає на прокурора більш широкі повноваження, ніж Конституція України. Результати дослідження можуть бути використані в нормотворчій і правозастосовній діяльності/