Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ

Сучасний етап державотворення в Україні зумовлює необхідність удосконалення державного управління та комплексного дослідження інституційних засад функціонування політичної системи з позицій адміністративного, конституційного права й теорії управління. Метою статті було здійснення аналізу функціонування інституційної складової політичної системи України. Методологічною основою дослідження став комплекс загальнонаукових і спеціально-юридичних методів, зокрема порівняльно-правового, формально-юридичного, системного, структурно-функціонального, застосування яких забезпечило об’єктивність, повноту, системність і наукову обґрунтованість отриманих результатів. Проведений аналіз діяльності Верховної Ради України IX скликання за період 2019–2026 років свідчить про поступове зниження законодавчої активності й уповільнення темпів законотворчого процесу, що виявилося в скороченні кількості зареєстрованих законопроєктів й ухвалених законів. Найнижчих показників було досягнуто під час 14-ї сесії: тоді зареєстрували лише 389 законопроєктів та ухвалили 63 закони. Крім того, результати моніторингів підтверджують наявність не лише кількісних, а і якісних проблем законодавчої діяльності, зокрема поширення практики внесення великої кількості законопроєктів із незначними перспективами ухвалення, збільшення частки законодавчих ініціатив з одним автором і надмірної активності окремих суб’єктів права законодавчої ініціативи. Простежується тенденція до збільшення строків проходження законопроєктів, зростання кількості випадків недотримання процедурних вимог Регламенту Верховної Ради України та конституційних строків підписання законів Президентом України, що негативно впливає на ефективність і якість законотворчого процесу. Обґрунтовано доцільність доповнити ч. 1 ст. 185 Виборчого кодексу України абзацом другим, який викласти в такій редакції «Черговість кандидатів після встановлення результатів голосування визначається виключно кількістю персональних голосів виборців, отриманих кандидатом у відповідному регіональному виборчому окрузі». Науково доведено необхідність доповнення ст. 93 Конституції України та ч. 1 ст. 89 Регламенту Верховної Ради України